П'ять років. Саме в цей день завершилися п'ять довгих років окупації вашої країни нацистами. Вони програли. А свобода перемогла. Життя перемогло.

Данія й увесь світ тоді святкували та сподівалися, що вже настільки жорстока війна стане останньою і що більше нікому не захочеться зруйнувати мир.

Сподівалися, що більше не буде відчуття смертельної небезпеки. Що можна позбутися воєнних звичок. Сподівалися назавжди забути про світломаскування, яке вимагалося. Сподівалися, що сирени повітряної тривоги більше не лунатимуть, щоб повідомити про справжню загрозу. Що їх можна буде вмикати лише раз на рік, щоб згадати про війну, яка була.

Але ось війна знову прийшла. Вона тут і зараз. Вона в Україні. І не збирається зупинятися на нашій землі.

І вона вже стала такою ж жорстокою, як і та війна, перемогу в якій усі ми згадуємо щороку в травні.

Я пригадую, як звертався до вас і до Фолькетингу на 34-й день повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Я говорив тоді, що Росія застосувала проти нашої країни 1370 ракет. На сьогодні – вже 1993 ракети. Просто уявіть, скільки життів вони забрали.

Більшість з них вдарила по невійськових об’єктах.

Тоді, 29-го березня, я говорив вам, що російські окупанти зруйнували 773 освітніх об’єкти в нашій країні. А на сьогодні – вже вдвічі більше. 1584. Це дитячі садочки, школи, університети. Ось проти чого воює російська армія в Україні.

Загарбники вбили вже 220 українських дітей. І це ми ще не знаємо достеменно, що в окупованих районах.

Але коли я звертався до вас минулого разу, в переліку вбитих дітей було 144 прізвища. Ви бачите, як зростають ці страшні цифри. Було 144. Тепер – 220 убитих дітей! Вони навіть не встигли відчути, що таке життя.

Російська держава ще не готова зупинити війну. Там ще мріють про захоплення України та інших європейських країн. Там ще мріють про те, що свобода у Європі має зникнути. Але їхні мрії не мають здійснитися.

Має здійснитися мрія про мир. Наша і ваша мрія. Так само як це було 77 років тому.

Саме зараз і саме в Україні вирішується те, як житимуть люди на нашому континенті. Чи буде мир. Не тільки у нас, а й у наших сусідів, у нас з вами.

Зло не знає, що таке державні кордони. Тиранія ніколи не зупиняється на захопленні лише однієї країни.

Ви вже допомагаєте нам боротися. Ми вам вдячні. Боротися зброєю, своїм голосом «за» щодо нашого вступу до Європейського Союзу, чесністю в питанні про санкції і щирістю щодо наших людей.

Море українських прапорів сьогодні тут, море прапорів на вулицях ваших міст відображає, що ви все розумієте.

Ніхто зараз не скаже, скільки ще днів триватиме ця війна, розв'язана Російською Федерацією. Але я вірю, що наш День звільнення наближається.

Я вірю, що так само, як я зараз звертаюся до вашого народу, коли ви відзначаєте річницю звільнення вашої країни, ваші представники будуть звертатися до українського народу, коли ми будемо святкувати річниці настання нашого миру.

Зараз, як і щороку, ви запалюєте по всій країні свічки в пам’ять про ту війну і перемогу над злом.

І я прошу, коли ви бачите тепле світло свічок, згадуйте, будь ласка, про українських дітей. Про тих 220 дітей, чиї життя забрала ця війна.

Згадуйте, що Європі до снаги зробити так, щоб цей страшний перелік убитих дітей не зростав. Ніколи знову.

Дякую кожному й кожній із вас!

Дякую тобі, Даніє!

Слава Україні!