Сьогодні, 23 квітня, відзначаємо 100 років від дня народження знаменитого нашого земляка –  українського письменника, поета, вчителя Григорія Тютюнника.

Народився він у 1920 році в селі Шилівка на Зіньківщині. До школи майбутній письменник пішов у шестирічному віці. Після закінчення Зіньківської середньої школи у 1938 році Григорій вступив на літературний факультет Харківського державного університету. Восени 1941 року добровольцем пішов на фронт.

Суворою була доля Григорія: дві втечі з полону, перебування в партизанському загоні, два важких поранення. Осколок у грудях став у подальшому причиною його ранньої смерті. 

Тоталітарний режим завдавав постійних утисків, оскільки любов письменника до українського села здавалася йому аж надто палкою і тому підозрілою. Тож Тютюннику закидали патріархальну  обмеженість, невміння бачити «радісні перспективи колгоспного ладу».

Я скільки раз у смертному бою

Проніс як прапор молодість свою.

Я ран своїх в походах не лічив,

Я землю власним потом омочив:

Я знав: мій шлях лежить через вогні,

І тим шляхом пробитися мені,

Тому й пробивсь крізь тучу грозову.

Я єсмь. Я сильний. Я живу.

У творчій спадщині письменника - збірка оповідань «Зоряні межі», повість «Хмарка сонця не заступить», поетична збірка «Журавлині ключі» (побачила світ уже після смерті митця).

Але основним твором його життя, вершиною творчості є «Вир». У цьому романі змальовано вир життя українського села навесні 1941р. та в роки Другої світової війни. Герої роману – місцеві мешканці – різні за світоглядом, з різними долями. Одні – губляться в коловороті життєвого виру, інші – шукають правду, не шкодують свого життя в боротьбі з гітлерівським фашизмом. Письменник звеличує людей працi i засуджує несправедливу вiйну – найбiльше зло, яке вiн пристрасно закликає вганяти в землю. «Вир» – це про складну боротьбу у душах і долях живих людей, становлення особистості через взаємодію індивідуального й суспільного. Життєвий вир, як і водна стихія, часто буває нещадним, але духовно сильні люди перемагають його. Понад півстоліття тому Г.Тютюнник писав цей твір, виплескуючи свої хвилювання та біль, але й сьогодні читач переживає емоції автора, які змушують усвідомлювати, що не змінюється суть любові і людської гідності.

 За «Вир» письменник (уже посмертно) у 1963 році отримав Державну премію України імені Т. Г. Шевченка, адже він став одним з найталановитiших i найемоцiйнiших прозових творiв у повоєннiй украïнськiй лiтературi. Роман кілька разів перевидавався, проте жодного разу не був надрукований без скорочень.

Любов до всього українського поєднала Григорія Тютюнника та Олену Черненко, яка стала йому дружиною, вірним другом, а потім і берегинею його пам’яті та популяризатором творів. Саме вона повідомила Олексію Неживому, доктору філологічних наук, краєзнавцю, досліднику творчості братів Тютюнників (нині також уже покійному), що у романі «Вир» є вилучені сторінки. Довести це було складно: авторів змушували викреслювати рядки власною рукою, щоб не залишалося слідів цензури. Рецензувалися твори не з художньою метою, а щоб приховати історичну правду. Інколи навіть один рядок може нести таке смислове навантаження, що заради нього варто перевидавати книгу. Щоб відновити втрачені сторінки, О. Неживому довелося копіювати автограф роману в одному з львівських музеїв. Виявилося, що загалом у попередніх виданнях не вистачає близько 14 сторінок тексту.

Уперше однойменні твори рідних братів: роман «Вир» Григорія Тютюнника та кіносценарій «Вир» Григора Тютюнника, – видані без купюр під однією обкладинкою у 2017 році.

Символічно, що книга вийшла у полтавському видавництві «Дивосвіт» за фінансової підтримки полтавської обласної влади.

Символічним є й те, що презентація книги відбулася на Форумі видавців, найбільшій українській книжковій виставці-ярмарку, у Львові – місті, де у неповних 42 роки згасла життєва зоря Григорія Тютюнника.